Про мене

Хто визначив мою майбутню професію: мама - вчитель математики;  вчителька початкових класів, яка підмітила мої здібності спілкуватися з малечою чи  курси з технічних наук,  які передбачали в майбутньому спілкування з німою технікою, а не з живими, грайливими, смішними маленькими людьми ?  Мабуть, все разом.

Тоді було так: грайливі, смішні… А зараз?  Маленькі дорослі зі своїми проблемами, переживаннями, своїм баченням світу. І ми, вчителі , завжди поряд. Підказати, спрямувати, приховати, підштовхнути, заохотити, знову заохотити, навчити, проконтролювати, проконтролювати  незамітно і завжди вчити… А ще робота з батьками, у якій теж треба  підказати, спрямувати, приховати, підштовхнути, заохотити, знову заохотити, десь навчити, проконтролювати, проконтролювати  незамітно і  …  І завжди з повагою, любов’ю. Важко? Так.  І не завжди вдається. Вчителі – це люди, які обрали таку професію, а не обслуговуючий персонал  без  власного життя, без душі, без емоцій, без громадського визначення.

  Але це мій вибір. І я вважаю вдалий.  Принцип «спілкуйся на рівні, але на відстані» допомагає в роботі. Я віддаю себе кожен день, але і отримую взамін. Не тільки заробітню плату (смішну, від зарплати до авансу), канікули і відпустку в 56 днів, осіле горло, розхитані нерви і  звичку Павлова  (два дзвінки – нарада, три дзвінки - лінійка), а невичерпну енергію молодості, почуття дитячої безпосередності і повну купу дитячих смішних  висловів, відповідей, визначень.  Чи  рівноцінна заміна? .. Не знаю… Життя покаже.